Гинекологичне, акушерське та медицинське насилля над жінками, особливо під час пологів, вагітності та гінекології

Це явище розповсюджене у широкому контексті – у межах “Системи супроводу вагітності, пологів та післяпологового періоду”: від жіночої консультації до пологового будинку, та й далі інституційним ланцюжком.

У рамках дослідження для звіту під егідою організації “Права у Пологах“, українські громадські організації вивчають тему жінок у сфері пологів в Україні. У цій сфері багато порушень, у тому числі насилля.

У медичному контексті правопорушення є  насильно здійснені інтервенції.

Саме останні становлять медичне насилля. Воно диспропорційно зростає, коли ми переходимо зі сфери “загальної медицини” (якою користуються і жінки) – до сфери медицини “жіночої”, що обслуговує вагітність, пологи та післяпологовий період.

Акушерське насилля є проблемою сучасної медицини.

*

Що таке акушерське насилля?

За усталеним визначенням, “акушерське насилля – це присвоєння тіла та репродуктивних процесів жінки медичним персоналом у формі антигуманного поводження, насильницької медикалізації та патологізації природних процесів, включаючи втрату права вільно приймати власні рішення, що негативно впливає на якість життя жінки, фізичного і емоційного”. 

Право вирішувати, де, як, коли і з ким народжувати – не належить медичний системі !

А коли жінка каже “ні” якійсь процедурі, рекомендації, пропозиції чи маніпуляції щодо її вагітності, пологів чи післяпологового періоду – це дійсно означає “ні” і має поважатися медичним персоналом.

Неприпустиме втручанням з боку лікаря. Лікар має дослухатися до жінки.

За законом України, лікарі зобов’язані отримати усну згоду жінки перед будь-якою профілактичною, діагностичною чи лікувальною процедурою, окрім випадків загрози життю чи здоров’ю матері чи дитини.

Якщо, на думку лікаря, відмова жінки від певної процедури може призвести до серйозних наслідків для здоров’я жінки чи дитини, лікар зобов’язаний пояснити це жінці.

Якщо після прослуханих пояснень жінка все ж відмовляється від медичної маніпуляції, лікар має право взяти у неї письмову відмову.

Отже, будь-яка дія лікаря, крім екстреного рятування життя чи здоров’я, підлягає обов’язковому узгодженню з жінкою. Таким чином, права жінки враховані, а безпека лікаря від “звинувачень у халатності” забезпечена задокументованою відмовою.

Для більшості випадків взаємовідносин у тандемі “жінка – медична система” ці тонкощі не важливі.

Жінки мають надавати перевагу сімейної стратегії, відмінної від тієї, що пропонує лікар и та Система.

Жінка проти медичних маніпуляцій: у неї найрізноманітніші свої мотиви.

Важливо те, що у випадку небажання діяти згідно стратегії лікаря, вона повинна мати право без необхідності виправдовувати свій вибір.

Якщо жінка бажає вступити у статеві відносини – це не насилля. Якщо ж вона цього не бажає – таке проти її волі буде насиллям, навіть якщо з боку він виглядатиме цілком пристойним. І вона не мусить це пояснювати.

Той самий принцип працює й у медичному контексті. Будь-що, зроблене медичним працівником проти волі жінки – є акушерським насиллям:

– Дії, про які не спитали згоду жінки;
– Дії, про наслідки яких надали неповну чи неправдиву інформацію;
– Дії, які зробили попри сказане жінкою “Ні”;
– Емоційний тиск на жінку з метою схилити її до певного рішення;
– Спричинення жінці фізичних страждань через зайві медичні втручання;
– Спричинення жінці емоційних страждань через неповажне до неї ставлення.

Усі ці види акушерського насилля відбуваються щодня, не зважаючи на те, що Наказ МОЗУ № 620 говорить про жінку як про основну учасницю пологів.

Насправді все інакше. Жінка потрапляє у Систему “супроводу вагітності та пологів” і відчуває, що її бачать або як “об’єкт”, або як “недієздатну особу”, або як “неслухняну”, тобто таку, що потребує “виправлення й покарання”.

Для оцінки стану справ з правами людини у сфері супроводу вагітності та пологів, у 2014-2016 роках в Україні було проведено анкетування, опитали більше 3600 жінок на предмет їх досвіду вагітності та пологів. Ці дані  неоціненні як якісні дані на тему прав у сфері пологів в Україні.

Базуючись на цих даних, можна проілюструвати основні види акушерського насилля, що відбуваються в Україні.

*

1) Як жінок лікують без їхньої згоди

Інформована згода на медичні маніпуляції є ключовим водорозділом між медичним насиллям і медичними послугами.

Втім, хоча отримання інформованої згоди вимагається законодавством України, реалізація цієї норми на практиці дуже кульгає.

41% опитаних у 2016 році жінок говорять про те, що вони не мали достатнього часу та інформації, щоб прийняти інформоване рішення щодо медичних втручань. Тобто, про можливі втручання повідомлялося або запізно, або без надання необхідної для прийняття рішення інформації.

Втручаннями, які здійснюються взагалі без інформування жінки або з інформуванням про них у момент їх здійснення, найчастіше називали розтин промежини та прокол плідного міхура.

Серед респонденток дослідження 2015 року 18% випадків проколу міхура відбувалося без згоди жінки. Часто це втручання здійснювалось без попередження взагалі, під час чергового вагінального огляду. Через це жінки, що були проти такого втручання, не мали нагоди його попередити.

Крім того, жінки часто говорять про те, що їм призначають чи ставлять через крапельницю медикаменти без оголошення назви препарату і цілі його призначення, навіть якщо жінка наполегливо питає. А якщо й відповідають, то медикаменти часто називають “глюкозкою”, “фізрозчином” чи “вітамінкою”. Наприклад, на питання респондентки про назву препарату, який їй крапають, вона отримала відповідь: “Хороший препарат”.

Інша стратегія – отримування підпису на бланку про інформовану згоду вже після пологів. Учасниця дослідження ділиться: “Коли я вже народила… прийшла акушер з купою паперів і показувала, де я маю підписати”.

Вочевидь, така практика є профанацією і ніяк не забезпечує право жінки на інформовану згоду чи відмову від втручань.

У цілому ж ситуація характеризується тим, що часто до жінки ставляться як до об’єкту, інкубатора, який не є носієм автономії, потреб і власної волі.

Або як до інфантильної особи, яка не здатна осягнути реалії – і тому потребує евфемізмів замість прямих відповідей і рішень за неї. А на реальну можливість незгоди й опору з боку жінки лікарі часто дивляться як на щось несерйозне або таке, що вимагає відпору й покарання.

*

 2) Як жінок лікують попри їх відмову

Часто також трапляються медичні втручання попри активний протест зі сторони жінки. У цих ситуаціях медична послуга починає до болю нагадувати більш “звичні” форми насилля.

Під виглядом “вітамінок” і “глюкозки” жінки говорять про введення їм медикаментозного окситоцину навіть у випадках, коли вони від нього відмовились. Такі дії не лише ілюструють неповагу до волі жінки, але й спричиняють жінці додаткові фізичні страждання, на які вона не погоджувалась.

Крім насильного стимулювання пологів окситоцином, 49% жінок, опитаних у 2015 році, говорять про те, що вони були змушені народжувати на спині попри те, що ця поза була для них не зручною.

Часто ігнорованою вимогою жінок є також прохання не перерізати пуповину після народження дитини. Попри усні й письмові відмови від цієї процедури, бажане отримують одиниці жінок.

*

 3) Як над жінками здійснюють емоційне насилля

Пригадуючи слова лікарів, які намагалися умовити пацієнток на ту чи іншу дію, жінки часто говорять про моральний тиск, втілений у фразах: “дитина страждає”, “ви вбиваєте свою дитину” – за відсутності індикаторів дискомфорту з боку дитини.

Крім того, жінки, які висловлюють позицію, відмінну від бажаної лікарями, часто піддаються зневажливому та грубому ставленню з боку лікарів.

Учасниця дослідження розповідає: “Після відмови проходити вагінальний огляд та УЗД під час вагітності – зі мною поводилися грубо, скликали до кабінету консиліум лікарів і запропонували психіатричну допомогу”.

Інша респондентка цитує слова лікарів у пологовому залі в присутності її чоловіка: “Твій чоловік піде від тебе, якщо будеш так погано народжувати. І правильно зробить”.

*

 4) Як жінкам надають неповну чи неправдиву інформацію

Вагітні та породіллі часто отримують неповну інформацію щодо потенційних маніпуляцій.

Тоді як у більшості медичних процедур (УЗД, стимулювання пологів, анестезія, кесарево тощо) є науково доведені ризики, про які пишуть також у незалежних наукових журналах та звітах Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ Ґ ВОЗ), – у спілкуванні з жінками лікарі часто не визнають існування таких ризиків і говорять про абсолютну безпечність медичних втручань.

Це стає на заваді прийняттю інформованого рішення й морально тисне на більш поінформовану частину жінок, змушуючи їх входити у конфлікт із лікарем при відстоюванні свого права на іншу думку.

Натомість в обговореннях варіанту невтручання лікарями часто висловлюються надумані ризики.

Наприклад, жінок часто лякають, що вони помруть від кровотечі, якщо відмовляться від медикаментозного ведення третього періоду – що не відповідає дійсності. Так само залякують жінок і при намаганні поцікавитись необхідністю інших втручань.

Учасниця дослідження ділиться: “При поступлении в роддом мне сказали подписать согласие на использование окситоцина, я не знала, для чего он используется, о чем спросила. На меня в ответ накричали, что если я умирать буду, то спрашивать уже ни о чем не будут. Я растерялась и всё подписала”.

Частою скаргою жінок є скарга на недотримання обіцянок щодо можливості вільного положення для пологів.

Попри прописану в Указі МОЗУ рекомендацію вільного вибору положення для пологів і попри обіцянку такого вибору в багатьох пологових, – багато жінок говорять про неможливість використати цю прописану на папері можливість під час самих пологів.

На бажання народжувати вертикально жінки часто чують: “Тоді ми ні за що не відповідаємо”, або “Що ж нам тепер, перед тобою нахилятися?”

Окремий вид недоінформування – брак інформування про можливість вибору, про можливість сказати “ні”. Часто лікарі вживають фрази на кшталт: “Я зараз проколю міхур” – замість: “Я вважаю, що зараз варто проколоти міхур по таких-то причинах, чи Ви даєте на це згоду?” Таким чином, жінці часто взагалі не пропонується нагода поставити запитання чи відмовитись.

*

 5) Як насильно легітимізують насилля

Яким же чином у країні з сучасними законодавчими нормами й вимогою отримувати інформовану згоду перед медичними втручаннями – відбуваються описані випадки?

20% жінок, опитаних у 2015 році, не пригадали жодної процедури дачі згоди на медичні втручання під час вагітності та пологів.

Хоча, скоріше за все, вони цю згоду таки давали, оскільки по закону без такого підпису їх не прийняли б до пологового.

Це говорить про те, що документ згоди зазвичай підписується “поміж справ” у стосі інших документів, медичними працівниками не озвучується його смисл – і жінка не отримує інформацію про своє право відмовитись від певних втручань.

Варто зазначити, що вимога заповнювати велику кількість паперів уже в процесі пологів несе в собі елементи насилля. Адже жінка у пологах не має можливості приділити таку ж увагу правовим моментам, як вона могла б це зробити перед пологами, якби у неї була така можливість.

Попри те, що законом прописана спеціальна форма згоди на медичні втручання, жінки часто говорять про форми згоди, складені самими пологовими в обхід норм законодавства.

Такі “форми згоди” просять жінку погодитись на усі можливі медичні втручання наперед, пакетом, і часто навіть не містять імені лікаря.

Іншим варіантом є те, що форму згоди на медикаментозне ведення третього періоду пологів часто “підсовують” породіллі у розпалі потуг, що є антигуманним по відношенню до жінки й не відповідає принципу забезпечення права на інформовану згоду.

Такі історії розказували багато жінок, зокрема: “Вони жбурнули в мене пачку паперів і сказали: “Ознайомся та підпиши”. І це було тоді, коли мене корчило від болю, і я навіть не могла тримати ручку в руках. Тому я підписала усе із закритими очима…. У таких умовах я могла будь-що підписати”.

Наостанок, акушерське насилля уможливлюється тим, що попри норми закону про можливість супроводу жінки двома особами під час пологів, – означена “друга особа” майже ніколи не пускається, а в ряді випадків і одна людина, що супроводжує, залишається поза межами пологового.

*

 6) Як спричиняють фізичні страждання

Багато дій, здійснених проти волі жінок у пологовому залі, призводять до додаткових фізичних страждань.

Це – і примусова поза для пологів, і обмеження в їжі чи напоях, і вагінальні огляди без показань тощо. Одним із найрозповсюдженіших шляхів до збільшення фізичних страждань є використання синтетичного окситоцину проти волі жінки чи штучне проколювання міхура.

Обидві процедури у більшості випадків призводять до суттєвого посилення фізичного дискомфорту, який не може бути виправданий, якщо жінка була проти таких втручань.

Жінка — учасниця дослідження ділиться: “До крапельниці перейми були терпимі, а після неї – страшенні, мене рвало на частини”.

Інша жінка: “Я чудово народила за три потуги без розривів. Але потім прийшов практикант і почав робити мені дуже болючий внутрішній огляд після відділення плаценти, незважаючи на те, що потреби у цьому не було, плацента вийшла ціла…. Дозволу на це у мене не спитали. І я не могла фізично протистояти, бо на мені лежала новонароджена дочка. Я просто пручалася всім тілом і кричала”.

Іноді фізичні страждання спричиняються через несприйняття ключової інформації, що надходить від жінок, оскільки їх вважають апріорі некомпетентними.

Респондентка поділилася, що лікар сказала готувати для неї препарат “Партусистен”. На зауваження респондентки, що вона має алергію на цей препарат, лікар відповіла, що ніколи не чула про таку алергію і порадила припинити “молоти дурниці”.

Після внутрішньовенного введення “Партусистену” у жінки настав анафілактичний шок.

*

 7) Як карають “поганих дівчат”

Цікаво, що лікарі рідко роблять акцент на отриманні згоди перед втручаннями. Однак якщо жінка проти певної маніпуляції, то відмова від втручань документується з більшим ентузіазмом і часто супроводжується значною емоційною реакцією негативного характеру.

Багато жінок говорять не лише про неповагу до їх побажань і насильні втручання, – але й про факт покарання “неслухняних” породіль, які насмілюються мати свою думку.

Одна з респонденток говорить про те, що татові дитини не дали доступу до пологового, змотивувавши тим, що його дружина не слухалася лікарів під час пологів.

Інша учасниця дослідження розповіла, що, коли вона відмовилася від медикаментозного ведення третьої стадії пологів, її змусили писати відмову від цього втручання від руки, лежачи у незручному положенні на спині, у процесі тазових пологів, під час періоду активного виштовхування малюка. А коли жінка таки спробувала це здійснити, пролунав коментар лікаря: “І пиши розбірливо”.

Часто насилля в контексті вагітності, пологів та післяпологового періоду пояснюють буцімто “турботою про інтереси дитини“. Це певна “правова колізія“, тобто брехня на підставі похибки законів.

Втім, глибша причина лежить тут: жінку насилують у пологах, бо вона немає захисту свого чоловіка, а в пологах проявляється її максимальна жіночність у поєднанні з максимальною вразливістю і фізіологічно зумовленою нездатністю за себе постояти без чоловіка.

І тут не важлива стать лікаря чи акушерки, і неважливо, що за жінку має вступитися її чоловік.

Є “сторона медичної системи” – нежіноча сторона, яка систематично насилує “сторону породіллі” – сторону жіночу, навіть якщо це значить насилувати не лише її, а й її чоловіка.

При тому, що описані ситуації відбуваються повсюдно й без перебільшення щохвилини – говорити про акушерське насилля не прийнято.

У суспільстві домінують ідеї, що жінка не здатна ухвалити правильних рішень щодо вагітності й пологів – і тому має делегувати це право медичному персоналу. А якщо вона страждає через надмірну агресію, яку відчула у процесі вагітності та пологів, її почуття зазвичай знецінюють, говорячи, що пологи це завжди тяжко, “така її жіноча доля”, і що “головне, що всі залишилися живі”.

 ***

Відчуття від протікання пологів можуть значно обтяжуватись ставленням і діями медичного персоналу.

Втім, це контрастує з реаліями, у яких опиняються українські жінки, коли вони почуваються не головними діячами материнства – а об’єктами, якими розпоряджаються інші особи.

Одна з жінок сформулювала: “Вони говорили про мене як про річ. Як про когось, хто взагалі нічого не розуміє. У третій особі. І говорили так, щоб я це чула”.

Кожна жінка варта народжувати без насилля. Її “ні” дійсно значить “НІ” і потребує припинення небажаних медичних втручань чи тиску на неї.

// Анастасія Сальникова,
// ГО “Природні Права”, Львівська Школа  Здоров’я